Творчість Шевченка,
Дитинство та юність
Тарас Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 року[5] в селі Моринці Звенигородського повітуКиївської губернії (нині Звенигородського району Черкаської області). Був третьою дитиною селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко після сестри Катерини (8 (20) листопада1804 — близько 1848) та брата Микити (16 (28) травня 1811 — близько 1870)[6].
Згідно з родинними переказами, Тарасові діди й прадіди з батьківського боку походили від козака Андрія, який на початку XVIII століття прийшов із Запорізької Січі. Батьки матері, Катерини Якимівни Бойко, були переселенцями з Прикарпаття.[7]
1816 року сім'я Шевченків переїхала до села Кирилівка (нині Шевченкове Звенигородського району)Звенигородського повіту, звідки походив Григорій Іванович[8]. Дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі. 12 (24) травня 1816 року народилася Тарасова сестра Ярина[9], а 26 січня (7 лютого) 1819 року — сестра Марія[10]. Одного разу малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи, що підпирають небо», і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою й увечері привезли до Кирилівки[11][12]. 8 (20) березня 1821 року народився Тарасів брат Йосип[13].
Восени 1822 року Тарас Шевченко почав учитися грамоти в місцевого дяка Совгиря[14]. У той час ознайомився з творами Григорія Сковороди. У період 1822−1828 років він намалював «Коні. Солдати» (цей твір не знайдено)[15].
29 січня (10 лютого) 1823 року його старша сестра й нянька Катерина вийшла заміж за Антона Красицького — селянина із Зеленої Діброви.
20 серпня (1 вересня) 1823 року від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина[16], і 7 (19) жовтня 1823 року батько одружився вдруге з удовою Оксаною Терещенко, в якої вже було троє дітей[17]. Вона жорстоко поводилася з нерідними дітьми, зокрема з малим Тарасом[18].
22 червня (4 липня) 1824 року народилася Тарасова сестра Марія — від другого шлюбу Григорія Івановича[19]. Тарас чумакував із батьком. Бував уЗвенигородці, Умані, Єлисаветграді (тепер Кіровоград)[20]. 21 березня (2 квітня) 1825 року від тяжкої праці на панщині помер Григорій Шевченко[21], і невдовзі мачуха повернулася зі своїми дітьми до Моринців, а Тарас пішов у найми до дяка Петра Богорського, який прибув із Києва[22]. Як школяр-попихач, Тарас носив воду, опалював школу, обслуговував дяка, читав псалтир над померлими й навчався далі[23]. У той час Шевченко ознайомився з деякими творами української літератури. Не стерпівши знущань Богорського, Тарас утік від нього й почав шукати в навколишніх селах учителя-маляра[24]. Відчуваючи великий потяг до живопису, кілька днів наймитував і «вчився» малярства в диякона Єфрема (Лисянка Звенигородського повіту, нині Черкаської області)[25]. Також мав учителів-малярів із села Стеблева, Канівського повіту[26] та із села Тарасівки Звенигородського повіту[27]. 1827 року він пас громадську отару в Кирилівці й там зустрічався з Оксаною Коваленко. Цю подругу дитинства Шевченко не раз згадує у своїх творах. Їй присвячено вступ до поеми «Мар'яна-черниця»[28].
Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиця, Тарас бував у Богуславі (куди возив поповича до школи, а яблука та сливи — на продаж). Водночас їздив на базар в містечка Бурти і Шпола[29]. 1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у Вільшаній (Звенигородського повіту на Київщині), куди він пішов по дозвіл учитися в хлипнівського маляра[30]. Коли Тарасові минуло 14 років, помер Василь Енгельгардт і село Кирилівка стало власністю його сина — Павла Енгельгардта[31], Шевченка ж зробили дворовим слугою нового поміщика у вільшанському маєтку. 6 (18) грудня 1829 року Павло Енгельгардт застав Шевченка вночі за малюванням козака Матвія Платова, героя франко-російської війни 1812 року, нам'яв вуха кріпаку-слузі та наказав відшмагати його на стайні різками[32]. Наступного дня наказ було виконано: кучер Сидорко відшмагав Шевченка[33]. Упродовж 1829−1833 років Тарас копіював картини суздальських майстрів[34].
Майже два з половиною роки — з осені 1828-го до початку 1831-го — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні[35]. Подробиці цієї подорожі маловідомі. Імовірно, що там він відвідував лекції малювання в професора Віленського університету Йонаса Рустемаса. У тому самому місті Шевченко міг бути очевидцем Польського повстання 1830 року. З цих часів зберігся Тарасовий малюнок «Погруддя жінки»[36], який свідчить про майже професійне володіння олівцем[Джерело?].
Переїхавши 1831 року з Вільна до Петербурга, Енгельгардт узяв із собою Шевченка[37], а щоб згодом мати зиск на художніх творах (серед дворянства було модою мати своїх «покоєвих художників»), віддав його в науку на чотири роки до живописця Василя Ширяєва. Відтоді й до 1838 року Шевченко жив у будинку Крестовського (тепер — Загородний проспект, 8), де наймав квартиру Ширяєв[38]. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати вірші[39].
1833 року він намалював портрет поміщика Павла Енгельгардта (акварель; оригінал, датований автором, зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві)[40].
У повісті «Художник» Шевченко розповідає, що в доакадемічний період він намалював такі твори: «Аполлон Бельведерський», «Фракліт», «Геракліт», «Архітектурні барельєфи», «Маска Фортунати» (олівець)[41]. Шевченко брав участь у розпису Большого театру як підмайстер-рисувальник[42]. Створив композицію «Александр Македонський виявляє довіру своєму лікареві Філіппу» (акварель, туш, перо; дата і підпис Шевченка). Малюнок виконано на тему, оголошену ще 1830 року для конкурсу в Петербурзькій академії мистецтв на одержання золотої медалі[43].
Намалював: «Смерть Олега — князя древлянського» (туш), «Смерть Віргінії» (акварель, туш), на обох дати і підпис Шевченка[44], «Смерть Богдана Хмельницького» (туш, перо і пензель)[45]. До цього часу дослідники зараховують також Шевченкові малюнки, про які є згадка в його повісті «Художник»: «Геркулес Фарнезький»[46], «Аполліно» — копія[47], рисунки для розпису Большого театру в Петербурзі[48], «Маска Лаокоона»[49], «Слідок із скульптурного твору Мікеланджело»[50], «Голова Люція Вера»[51], «Голова Генія»[52]; «Анатомічна фігура»[53]; «Германік»[54]; «Фавн, що танцює»[55].
Викуп
Улітку 1836 року під час одного з петербурзьких нічних рисувальних сеансів у Літньому саду він познайомився зі своїм земляком — художником Іваном Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, Василем Григоровичем і Олексієм Венеціановим, які познайомили Тараса з упливовим при дворі поетом Василем Жуковським[56]. Сошенко вмовив Ширяєва відпустити Шевченка на місяць, щоб той відвідував зали живопису Товариства заохочення художників[57]. Комітет цього товариства, «розглянувши рисунки стороннього учня Шевченка», ухвалив «мати його на увазі на майбутнє».
5 (17) квітня 1838 року Шевченко разом із Аполлоном Мокрицьким відвідав Ермітаж, де вони оглянули твори видатних художників (Ван-Дейка, Рубенса, Веласкеса, Рені та інших) і говорили про цінність їхніх полотен.
Навесні 1838-го Карл Брюллов і Василь Жуковський вирішили викупити молодого поета з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за великі гроші — 2500 рублів[58]. На той час ця сума була еквівалентна 45 кілограмам чистого срібла[59]. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина[60]. Лотерея відбулася 22 квітня(4 травня) 1838 року[61], а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпускну[58].
Дослідники-мистецтвознавці датують періодом 1837–1838 років також малярські твори, про які є згадка у повісті Шевченка «Художник», а саме: «Анатомічна статуя Фішера»[62]; «Мідас, повішений Аполлоном»[63]; «Едіп, Антігона та Полінік»[64]; «Єзекіїль на полі, всіяному кістками»[65].
У Петербурзькій академії мистецтв
Після викупу Шевченко оселився на 4-й лінії Васильєвського острова в будинку № 100[66]. Незабаром він став студентомПетербурзької академії мистецтв[67], а вже там — улюбленим учнем Брюллова[68].
Будучи вже неабияким портретистом, упродовж навчання він опанував також мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як графік та ілюстратор. 23 червня (5 липня) 1838 року за рисунок із гіпсових фігур на місячному екзамені в Академії мистецтв Шевченкові виставлено номер тринадцятий (найкраща робота оцінювалась одиницею, а далі оцінки йшли по висхідній)[69].
2 (14) листопада 1838 року Шевченко в Гатчині написав «Думку» («Тяжко, важко в світі жити…»), яку вперше надруковано в харківському альманасі Бецького «Молодик»[70].
24 листопада (4 грудня) 1838 року переїхав на квартиру до Сошенка в будинок № 307 3-го кварталу Васильєвської частини (тепер — будинок № 47 на 4-й лінії)[71].
Наприкінці 1839 року Тарас Шевченко захворів на тиф. Одужував у маєтку Федора Пономарьова — свого найближчого приятеля в Академії мистецтв[72].
Водночас Шевченко наполегливо поглиблював свої знання, читав твори класиків світової літератури, захоплювався історією та філософією. Під враженням вістки про смерть автора «Енеїди» Шевченко написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському»[73]. Разом із чотирма іншими його поезіями цей вірш побачив світ у альманасі Гребінки «Ластівка» (1841)[74].
Першу збірку своїх поетичних творів Шевченко видав 1840 року під назвою «Кобзар»[75]. До неї увійшло 8 поезій[76]: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».
Вірші Шевченка справили на українське суспільство велике враження, проте російська богема загалом негативно поставилася до молодого поета, звинувативши його найперше в тому, що він пише «мужицькою мовою».
Улітку 1842-го, використавши сюжет поеми «Катерина», Шевченко намалював олійними фарбами однойменну картину, яка стала одним із найвідоміших творів українського живопису[79].
Цікава інформація.
ВідповістиВидалитиДуже цІкаво та захопливо !!!
ВідповістиВидалитиЧУДОВИЙ ПОЕТ
ВідповістиВидалитиЦікава інформація
ВідповістиВидалити